• Google+

Як змінити контрпродуктивний розбрат на конструктивний діалог?

15 июня 2011 г. — АУБ

Форум провідних міжнародних фінансових установ у 2010 році оприлюднив своє бачення необхідності збільшення регулятивного капіталу українських банків до 20 млн.євро. на 01.01.2012 р. і до 30 млн.євро. на 01.01.2013 р. Водночас ряд представників банків – учасників Форуму заявили про доцільність зменшення кількості українських банків до 40 і менше. Відома в світі консалтингова компанія MсKinsey, в якості головного стратегічного завдання реформ в банківському секторі рекомендувала Уряду України скоротити кількість банків у два рази до 01.01.2014 року.

На цьому тлі публікація АУБ Аналітичної записки «Уроки банківської кризи 2008-2009 років і шляхи стратегічної трансформації банківської галузі України», ознайомлення з нею керівництва країни, банківського товариства і оприлюднення у ЗМІ висновку про те, що модель участі іноземного капіталу в капіталі банківської галузі в Україні себе не виправдала, викликала гостро негативну реакцію частини банків з іноземним капіталом. Аж до того, що частина з них вийшла з АУБ.

Конструктивна розмова навколо піднятої АУБ проблеми між окремою групою іноземних банків і керівництвом АУБ, яке, захищаючи принципи рівних умов конкуренції, стало на захист інтересів банків III-IV груп, на жаль, не склалася. Опоненти втратили довіру один до одного і він перетворився, по суті, на непродуктивний розбрат.

Пошук його причини виключно у суб`єктивному чиннику виглядає помилковим, тому що сама тема дуже складна, а також тому, що економічні показники, дані банківської статистики аргументовано підтверджують висновок про те, що модель участі іноземного капіталу в українській банківській галузі себе дискредитувала. Економічні “результати” банківської кризи, відображені в матеріалах АУБ, ніхто з опонентів не заперечив (Див. Аналітичну записку на сайті АУБ: http://aub.org.ua/images/analitzapaub.doc).

Відомо, що прихід іноземного капіталу в українську банківську галузь супроводжувався відповідною інформаційною кампанією, яка навіювала українцям бажання жити в борг («так весь світ живе»), очікування кредитів з малими процентами «як в Європі», і що кредити підуть у реальний сектор економіки, що в підсумку різко покращить кредитний та інвестиційній клімат в Україні. Не так сталося …

З приходом іноземного капіталу в Україну процентні ставки за кредитами не понизились, а з кризою ще більше зросли. Головна мета банків з іноземним і деяких з українським капіталом проявилася як отримання надприбутків, здійснення спекулятивних операцій на ринку нерухомості і землі.

Свої кредитні ресурси банки спрямовували, в першу чергу, не в реальну економіку, а на кредитування споживання населення, по суті на закупівлю імпортних товарів, що інтенсивно почали заповнювати український ринок. При цьому кредити надавались переважно в іноземній валюті, що несло в собі великі валютні ризики для позичальника, а як потім виявилося - і для банків теж. В Україні було розкручено кредитний бум, який призвів до:

- стимулювання споживання у борг замість розвитку виробництва за допомогою кредиту;
- орієнтації людей на споживання імпортних товарів, що підірвало основи розвитку вітчизняного виробництва;
- загрозливої ситуації в платіжному балансі країни і дестабілізації золотовалютних резервів НБУ;
- закредитованості населення, підприємств, банків і бюджету.

Ніхто не заперечив розміру додаткових боргів у сумі близько 180 млрд. грн., покладених банками на українських позичальників через девальвацію гривні, з яких не менше 70% - це «внесок» саме банків з іноземним капіталом. Як не заперечили те, що з 28 млрд. грн., які недоотримав український бюджет від банків, які цю суму направили на формування резервів, 15 млрд. грн. – це «внесок» банків з іноземним капіталом (Дивись доповідь АУБ в НІСД: http://aub.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=5357&menu=104&Itemid=96 ).

Але ця економічна правда ще не дає відповіді на питання - чому банки з іноземним капіталом і окремі українські банки теж діяли в нашому українському банківському ринку так безвідповідально - азартно у період 2005-2008 років?

Що визначало їх поведінку? Що створювало для банків стимули, які штовхали їх на авантюрну поведінку? Поведінку, яка проявлялася буквально у нав`язуванні, в першу чергу населенню, кредитних продуктів, нав`язуванні саме валютних кредитів, зменшенні до нуля первинного внеску при отриманні авто- та іпотечних кредитів. Вона проявлялася в шаленій гонці банків за частиною кредитного ринку, отриманні надприбутків і очевидним ігноруванням банками ризиків, які при тому ними набиралися. Виникає питання: чому “дочки” тих самих же іноземних банків принципово по-іншому вели себе на ринках інших країн, наприклад, у Польщі, Чехії, чи Туреччині? Не думаю, що керівники цих «дочок» були професійно кращими, ніж їх колеги в Україні.

Відповідь на всі ці “чому” і “що”, теж, на мій погляд, очевидна – українське нормативно-правове середовище дозволяло, точніше, провокувало таку поведінку. А економічна сторона цього середовища до кризи давала можливості фантастично високих прибутків, особливо для банків з іноземним капіталом через непристойно велику маржу, яка ніким, і регулятором теж, не регулювалася.

Ось деякі нормативні характеристики цього середовища.

З березня 2003 року НБУ дозволив кредитування у валюті і навіть не те, що дозволив, а стимулював отримання банками залучення кредитних ресурсів з-за кордону і лише в червні 2007 року почав гальмувати цей процес. В той час як ЦБ Чехії створив умови, при яких банки не мали в своїх зобов'язаннях ресурсів з-за кордону.

Наш регулятор не обмежив маржу, а її розмір в 5 і більше відсотків (в тій же Чехії менше 3%) стимулював гонитву за прибутком в умовах високих процентних ставок за кредитами, що особливо стимулювало іноземні банки, які могли залучати дешеві валютні кредити у материнських банках.

НБУ через свої інструменти не обмежував темпи зростання банківських кредитів, які зростали на 60-80 відсотків в рік.

Поза увагою регулятора і влади опинилося і кредитування населення, яке в окремі роки зростало більше, ніж на 100%, стимулюючи імпорт і збільшуючи негативне торговельне сальдо та наближаючи глибоку девальвацію гривні, яка і відбулася наприкінці 2008 року.

НБУ не зміг обмежити валютні ризики через тиск ззовні.

Таким чином, помилки в економічній політиці влади щодо банків, помилки у законодавстві і регулюванні банківської діяльності у період 2005-2008 років створили умови професійно неадекватної поведінки банків на українському кредитному ринку.

Образно кажучи, якщо в тій же Чехії у “басейні” була звичайна чиста і прохолодна вода, то у нашому – пиво, а може й горілка, від парів якої голова запаморочилася у багатьох. Випита склянка горілки – і адекватність поведінки пропадає. А за це “хмільне” середовище, в якому працювали банкіри, і таку ж їх поведінку відповідає, в першу чергу, політична, законодавча, регуляторна влада нашої країни, а вже потім, у моральному аспекті, іноземні і не лише, банкіри.

У складній темі провалу моделі діяльності іноземного капіталу в банківській сфері України, крім мікрорівня – поведінки конкретного банку, - є ще рівень поведінки банківської галузі в цілому, яка теж не відповідала потребам української економіки і теж визначалася помилковою політикою держави щодо неї. Є ще вищий рівень - рівень економіки, де маса стратегічних помилок і нарешті рівень політики, де приймалися рішення, які штовхали, особливо банки з іноземним капіталом, у гонитву за прибутком. Такий от складний пиріг з багатьох проблемних прошарків, в якому не так легко розібратися. Тому покладання всієї відповідальності за глибоку банківську кризу на галузь, банки, в т.ч. і іноземні, не є правдивим актом.

Констатація АУБ економічних фактів щодо економічних наслідків діяльності банків, в т.ч. і з іноземним капіталом, а це факти лише одного з названих вище прошарків, а не сукупність фактів і залежностей, опосередковано «звинувачує» іноземні банки у такій поведінці. Проте їх поведінка визначалася об`єктивними щодо них нормативно-правовими рішеннями української влади і, безумовно, їх (банків) суб`єктивним прагненням якомога більше заробити.

Викладене дає підставу АУБ сподіватися на переведення непродуктивного розбрату в конструктивний діалог, наслідком розв'язання якого мають бути розроблені другим рівнем банківської системи пропозиції, що створять інше нормативно-правове середовище та інші стимули для банків, які унеможливлять повторення минулої кризи. А поки що це нормативно-правове і економічне середовище принципово не змінилося. І це є дуже погано, адже воно має в собі коріння тієї ж кризи, отже, вона може знову «розквітнути» на нашому кредитному ринку, чого, впевнений, не хоче влада, НБУ, жодний банк і АУБ.

Якісна зміна середовища потребує відкритої дискусії, участі у ній всіх, хто працює в цьому середовищі, а також законотворця, науковців і регулятора.

О.Сугоняко,
Президент АУБ


«Економічна правда», 14.06.2011

Комментарии

blog comments powered by Disqus

Финансовый супермаркет