• Google+

«Тут Родос, тут і стрибай!»

2 сентября 2009 г. — АУБ

1.Національне господарство України, після отримання країною незалежності, успадкувало з радянської економіки фундаментальні диспропорції і протиріччя.
Виробничі потужності українського господарства у структурі, кількості і якості його продукції, не відповідали комплексу потреб українського суспільства, адже наявні потужності формувалися під потреби іншої держави - СРСР.

Україна не потребувала, наприклад, такої кількості і таких видів озброєнь, які міг виробляти її ВПК, який при тому був суттєво залежний від коопераційних поставок з колишніх радянських республік. Проте з іншого боку, для її сільського господарства було недостатньо продукції свого сільгоспмашинобудування. Не вистачало зерносховищ, елеваторів.

Металургійний і хімічній комплекси створювалися під масштаби споживання СРСР, а не України, тому їхня потужність перевищувала її потреби. Потужностей, наприклад, легкої, місцевої, електронної промисловості в країні не вистачало для забезпечення внутрішнього попиту. При тому, що основні виробничі фонди вже тоді потребували оновлення, а структура суспільного виробництва характеризувалася вкрай неефективним використанням ресурсів. Такий стан господарства має назву – “глибока структурна криза”.

Господарству також була притаманна і криза недовиробництва в окремих галузях, які обслуговували потреби населення. Коріння цієї кризи пострадянського господарства України - у відповідних пріоритетах економічної політики СРСР.

Криза перевиробництва, яка є фазою економічного циклу ринкової економіки, до примусової, командної економіки не має відношення. Проте перевиробництво мало місце у названих вище та інших галузях. Якщо до цього додати, з однієї сторони, радикальне погіршення родючості землі, виснаження родовищ корисних копалин, погіршення екології, аварію на Чорнобильській атомній електростанції, а з іншої – безбожність, моральну кризу тогочасного українського суспільства, перед нами постає вражаюча картина суспільно-економічної кризи, залишеної нам у спадок після розвалу СРСР.

Завдання щодо її подолання стояло перед владою вже незалежної України. Проте до його виконання влада не приступила. Змалілий посткомуністичний людський матеріал у владі був нездатний до такої широкомасштабної державної роботи. Тягар цих проблем обвалився на плечі народу, а квазікерівники нової держави зосередились на виконанні інших завдань, притаманних їхній природі.

2. За роки незалежності в країні запроваджена імпортозалежність практично всіх галузей економіки, навіть сільського господарства і харчової промисловості. Легка, місцева і машинобудівна промисловість ледь жевріють.

Частка сировинних галузей (металургія і хімія) склала майже 50% в експорті країни, а весь експорт склав 40% ВВП у 2008 році. Ця експортна монозалежність та негативне сальдо торгового балансу в 13 млрд. дол. США стали головною економічною причиною обвалу курсу гривні наприкінці 2008 року.

Земля і надра нещадно експлуатуються. Село і сільська інфраструктура, вся соціальна інфраструктура життєдіяльності людей руйнуються. Кількість робочих місць за час незалежності у господарстві суттєво скоротилася. Населення країни зменшується небезпечними темпами під тягарем нерозв`язаних господарських проблем. Як при таких його характеристиках назвати стан українського господарства? Наскільки він відповідає інтересам українського люду?

Структурна криза, криза пере- і недовиробництва, власне всепроникна господарська криза за роки незалежності була загнана всередину, схована під зовнішнім блиском імпорту, купленого українцями в борг. Це стало закономірним наслідком глибокої політичної, світоглядної, духовної кризи українського суспільства, а передовсім його керівництва.

3.З початком світової кризи 2008 року, з відтоком іноземного капіталу з України, країна демонструє найвищі у світі темпи падіння промислового виробництва і знецінення національної валюти. Це проявляються назовні давні, внутрішні, смертельно небезпечні хвороби української економіки, які були поза увагою суспільства і влади.

Господарство, що знаходиться у такій кризі, не має внутрішніх механізмів відродження. Воно продовжуватиме і далі деградувати. Введене в стан фундаментальних диспропорцій у часи примусової економіки, після проголошення незалежності, українське господарство було кинуте у вир клептокапіталізму під розмови про «невидиму руку ринку». Проте ініціаторам було відомо, що ця “рука” не відновить економічні пропорції і баланси у відповідності з інтересами українського народу. Зменшення чисельності нашого народу на шість мільйонів душ – ось результат подвійного удару по українському господарству – комуністичного за часів СРСР і клептокапіталістичного в час незалежності.

4.Діяльність всіх Урядів і Президентів у роки незалежності не йшла, як мала б іти, у руслі виробленої національної економічної стратегії. Вона ними не була створена. «Скажіть, що зробити, і я зроблю» - ці слова одного з Прем’єр-Міністрів характеризують всю безпорадність політичної “еліти”, її “масштаб”. «Безпорадність лідерів відкриває дорогу зовнішньому втручанню», - вчать чужі спеціалісти з геополітики. Тож на терені української економіки реалізовувалися стратегії і Росії, і США, і ЕС, інших країн. Не реалізовувалася лише власна, українська стратегія. Її не було. Не було і немає її носіїв у політиці. Сьогодні, власне і у всі роки незалежності, ми пожинаємо гірки плоди цієї «стратегічної» безпорадності влади, розірваної на клапті локальними бізнес - інтересами її складових частин.

Цивілізаційний характер економічної кризи вимагає від держави вироблення чесної і продуманої стратегії її подолання на нових світоглядних засадах, вимагає посилення ролі держави у її здійсненні. Таке втручання держави в економіку необхідне для того, щоб господарство України і саму країну із ресурсної резервації світового використання перетворити у лідера подолання цивілізаційної кризи. Але вони (політики) про це навіть не згадують.

Стереотипні заклики урядовців про нові «зовнішні допомоги», нові кредити для подолання старої кризи української економіки, спроби інфляційним шляхом вирішити бюджетні проблеми, - не є виходом, це - продовження заганяння вглиб смертельної хвороби господарства і прогнозованого її прогресування. І демонстрація суспільно-економічної недієздатності влади. Саме це є основною загрозою для держави і суспільства. Влада наче є, але фактично її немає.

Політики, діяльність яких привела країну до такої кризи, і які ігнорують її згубні наслідки для народу, неспроможні діяти результативно. Тому що в економічній кризі країни матеріалізувалися їхні неадекватні уявлення про господарську діяльність суспільства. Наявна персоналізація влади є духовним, інтелектуальним і функціональним банкрутством. Таким чином, перед українським народом постає виклик на рівні його існування. Виклик на рівні буття цілого суспільства, який потребує нової системи координат життєдіяльності українського народу, нового світогляду і відповідної дії, а отже нових, творчих особистостей.

Ми живемо зараз в епоху народження України. Час України і час ініціації тих, хто відчуває у своєму серці відповідальність за країну. Вони не можуть не чути, що прийшла пора їхньої суспільної дії. Народ сам з кризи не вийде. Він з себе виокремить кращих, тих, хто покаже путь в майбутнє. На Майдані народ показав власну готовність творити свою, не теперішню Україну. Ті, що самовладно тоді опанували трибуною Майдану, привласнивши собі право діяти від його імені, провалили справу. Зміни в людях Майдану пройшли непоміченими для польових та інших командирів, останні не відчули дух часу. Сьогодні час тих, у кого болить за країну, хто знає її стан у тій чи іншій галузі, у кого є власні здобутки суспільного рівня, хто знає що, для чого і як робити для держави, для суспільства, для людей, але які не хочуть, не вміють, і не будуть ліктями пробивати собі дорогу до владного керма. Саме таких людей час кличе до суспільної дії, до самореалізації. У них особлива спільна і індивідуальна відповідальність за подолання кризи в країні.

Комментарии

blog comments powered by Disqus

Финансовый супермаркет